Чорнокора береза - Легенди про дерева
Середа, 07.12.2016, 00:43
Вітаю Вас Гість | RSS

Дерева України

Оповіді про дерева

Головна » Оповіді про дерева » Цікаве про дерева » Легенди про дерева

Чорнокора береза


Українська легенда про березуІде Іван зеленим лісом, пісню наспівує, виграє своєю блискучою полісовницькою сокирою - на роботу йде. Аж ген і сонце визирнуло з-за хмари. Застрибали блискітки-зайчики в міжгіллі, простягнулися до землі золоті павутинки... Гарно так у лісі, весна.
Он розлапистий дуб-дідуган ласкаво гойднув гілкою, як своему доброму знайомому - в його затінку Іван не раз спочивав після роботи. Ось берези-мавки мало не до землі коси поспускали - вони недавно частували його своїм соком.
Гарно так у лісі, весна.
Коли це враз шугнула гадюкою вірьовка в повітрі, довкруг затріщало, закричало. Іван і отямитися не встиг - уже лежить на землі, а над ним ґелґоче ціла купа незнайомих воїнів, усі вузькоокі, в гостродзьобих шапках. Поглянув Іван на них - світ зробився темним: татари!
Так і погнали Івана в неволю. В далеку далину погнали. Не вдалося йому випростатися з чужинських рук. Тільки й того, що з великої досади увігнав сокиру в білокору березу - нехай залишається в рідному лісі, бо нащо йому полісовницька сокира на чужині?
Двадцять п'ять років горював Іван у неволі, надривав жили у роботі на ненависного мурзу. Гірше собаки йому жилося. Бо людині на чужині і всі чужі, і все чуже. Постарів, посивів, згорбився.
Та якось пощастило: послав його мурза коней стерегти. Тож Іван вибрав у табуні найкращого скакуна і таки втік з неволі.
Довго повертався він додому. Обминав шляхи, щоб татари не перехопили та не повернули назад до мурзи. А як дістався лісу, то теж усе,без дороги простував. І так довго простував, що заблукав у лісових хащах.
І от одного вечора опинився Іван на спочинок. Викресав вогню, багаття роздмухав. Та непомітно й заснув, прихилившись до дерева. Прокинувся вранці, глянув - очам не вірить: зі стовбура дерева, під яким спав, стирчить топорище сокири!
Одразу впізнав Іван місце: то це ж тут колись його вичатували татари. Це ж уже рідна хата недалеко!
Тільки дивиться Іван на березу, в яку двадцять п'ять років тому увігнав сокиру, і не впізнає берези. Її кора із білої стала чорною, як смола. І ті берези, що поруч з нею, теж чорнокорими зробилися.
І зрозумів Іван: це берези почорніли від туги за ним. Бо рідна сторона, як і рідна мати: їй боляче за кожного зі своїх синів, скільки б їх не мала.
І він, весь збілений літами розлуки, тремтячими пальцями гладив чорну кору і плакав від радості.
І відтоді урочище, яке впізнав Іван, повертаючи з полону, називається Познань. А в довколишніх лісах і досі ні-ні та й зустрінеться чорнокора береза.

За Є. Шморгуном


Разом із цим читають:
Категорія: Легенди про дерева | Додав: Netochka (05.03.2013)
Переглядів: 4865 | Коментарі: 1 | Теги: легенда про березу, Чорнокора береза, береза, легенди про дерева | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Дуже дякую за цікаву легенду, завтра розкажу.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0