Яблуня - Плодові дерева
Середа, 07.12.2016, 00:43
Вітаю Вас Гість | RSS

Дерева України

Оповіді про дерева

Головна » Оповіді про дерева » Дерева » Плодові дерева

Яблуня


ЯблуняЯблуня — одна з тих порід, на яку вже первісна людина звернула увагу і почала використовувати для своїх потреб. З того часу вона складає про неї міфи, легенди і казки. Мабуть, більшість жителів нашої планети пам'ятає один з найдревніших міфів про перших жителів Адама і Єву, створених богом з пороху земного. Бог поселив їх в раю, де зростив «...кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла...» (Біблія. Книга буття). Бог дозволив Адаму і Єві вживати в їжу плоди з усіх райських дерев, крім дерева Пізнання добра і зла. Проте Єва не послухала поради бога, покуштувала плід з цього дерева і дала його з'їсти й Адаму. Плід, який з'їли перші мешканці планети, був яблуком і за це бог вигнав їх з раю.
Широко відомий також давньогрецький міф про яблуко розбрату. На весілля героя Пелея і Фетіди зібралися всі олімпійські боги. Не покликали на весільний бенкет лише богиню розбрату — Еріду. Розсердившись, вона прийшла на весілля невидимою і кинула на бенкетний стіл золоте яблуко з написом «Найкрасивішій». Між трьома богинями — жінкою Зевса Герою, войовничою Афіною і богинею краси та любові Афродітою виникла сварка. Кожна вважала, що яблуко повинно належати їй. Всі три богині звернулися до Зевса, щоб він розсудив їх суперечку, проте він відмовився бути суддею і запропонував їм звернутися до Паріса — сина троянського царя Пріама.

Послухавши поради Зевса, вони попросили Паріса віддати яблуко одній з трьох богинь, яку він вважає найча-рівнішою. Кожна з богинь обіцяла йому велику нагороду— Гера владу над всією Азією, Афіна — військову славу і перемоги, Афродіта — найкрасивішу з смертних. Не довго думаючи, Паріс віддав яблуко Афродіті, за що його, всіх троянців і Трою люто зненавиділи Гера і Афіна. Як виявилося, найчарівніша з смертних — Олена була жінкою спартанського царя Менелая. Афродіта допомогла Парісу викрасти Олену і привезти у Трою. Все це стало причиною надзвичайно кривавої довголітньої війни між греками і троянцями. Так, розбрат, що розпочався з яблука, привів до війни, яка знищила Трою Чудові золоті яблука зростали в садах титана Атласа, який тримав на своїх плечах небозвід. Сади ці посадила богиня землі Гея в подарунок Гері в день її весілля з Зевсом. Сад охороняли дочки Атласа — гесперіди і ніхто з смертних не міг в нього проникнути та скористатися його плодами. Вдалося це лише Гераклу.

Давні римляни шанували богиню деревних порід Помо-ну, яка присвятила своє життя плодовим деревам: весною вона щеплювала яблуні, поливала їх влітку і доглядала, восени збирала плоди, а наприкінці зими обрізувала гілки в кронах. Працювала вона від світання до смеркання і ніколи їй було думати про любов. Багато богів з заздрістю дивилися на гарну і пра­цьовиту дівчину, намагалися підкорити її серце, та все даремно. Безтямно закохався в неї і бог Вертулен. йому підвладні були пори року і їх різні дари. У Стародавному Римі малювали його у вигляді садівника з садівничим ножем в руках і плодами. Єдність інтересів допомогла. Помо-на покохала Вертулена і вони разом продовжували улюблену справу.

Широко відома середньовічна легенда про Вільгельма Телля — неперевершеного стрільця з лука. Тиран Гесслер, дізнавшись про його здібності, приїхав до нього, щоб пе­реконатися в справедливості слухів. Побачивши маленького сина Вільгельма Телля, він поклав йому на голову яблуко і змусив батька продемонструвати свою майстер­ність. Телль вдало виконав жорстоку вимогу тирана, а потім підстеріг його і вбив тією ж стрілою. Це стало сигналом до всенародного повстання, яке привело до падіння влади тиранів.

Вищезгадані легенди і міфи свідчать про використання плодів яблуні з прадавніх часів. Первісна людина зай« малася простим збиральництвом дарів природи і вела кочовий образ життя. Лише порівняно недавно вона стала займатися землеробством і закладати сади з найкращих різновидностей яблуні, груші та інших плодових порід, знайдених нею в лісонасадженнях природного походження. Поступово люди оволоділи методами вегетативного розмноження плодових порід, поліпшенням їх якостей та виведенням нових сортів.

Достовірно відомо, що засновник Вавілонської імперії Хаммурапі (XVIII століття до нашої ери) велику увагу приділяв створенню не лише садів, а й посадці лісів. Широко відоме одне з семи чудес стародавнього світу — висячі сади Семираміди. Персидський цар Дарій І активно займався посадкою садів і лісорозведенням (VI—V століття до нашої ери). Індійський правитель Ашока (III тисячоліття до нашої ери) зобов'язував своїх підлеглих саджати сади, а також дерева вздовж шляхів.

Багато вчених колискою культури яблуні вважають Стародавню Грецію. Один з найвизначніших вчених-бота-ніків древності Теофраст в працях, які дійшли до нас, багато уваги приділяє цій плодовій породі. Уже в ті часи було виведено 36 сортів культурних яблунь. Опис їх можна знайти в працях вчених античного світу Колумелли, Плінія Старшого, Катона та інших. Населення Придніпров'я почало саджати плодові дерева біля житла, очевидно, в ранньотрипільську епоху (4—3 тис. років до нашої ери). Перший історик планети Геродот (V століття до нашої ери), побувавши на Придніпров'ї, писав, що місцеві жителі займаються землеробством і садівництвом, а скіфи — орачі, які вважаються нашими предками,, вирощують зерно не лише для своїх потреб, а й на продаж. Історія донесла до нас численні відомості про монастирські сади часів Київської Русі з яблуні, груші та інших плодових порід. Найбільшою популярністю користувалися плоди Києво-Печерської лаври.

З кожним десятиріччям збільшувалася кількість сортів культурних яблунь. Якщо на початку XVIII століття налі­чувалося їх 60, то тепер понад 10 тисяч, а за іншими даними навіть 20 тисяч. Багато цінних сортів вивели Л. П. Симиренко, І. В. Мічурін, В. В. Пашкевич, С. Ф. Черненко, С. X. Дука та інші вітчизняні вчені. Всі вони об'єднуються під загальною назвою «Яблуня домашня».

Серед величензої кількості культурних сортів яблунь є унікальні витвори природи. В с. Андріївці Кролевецького району на Сумщині біля місцевої школи росте яблуня, гілля якої нахиляється до землі, вкорінюється й виростає новий стовбур, а старий відмирає. Нині цій яблуні майже 200 років і складається вона з 12 сильно покручених стовбурів, які тягнуться до землі, тому місцеве населення називає її Кручена.

Садівникам відомо, що сортові ознаки культурних яблунь при насінному розмноженні не передаються потом-ству. Тому сорти яблуні, як і інших плодових порід, розмножують вегетативно і підщепою для них служать дикорослі 
яблуні.                                                       
Важко переоцінити значення яблуні домашньої, але наше оповідання насамперед про кислицю та її диких родичів. На планеті зростає 36, а за іншими даними навіть 50 видів дикорослих яблунь, з них в СРСР 18. Всі вони належать до родини розових, яка об'єднує 100 родів і 3000 видів. За народногосподарським значенням яблуня в своїй родині займає одне з провідних місць як за своєю цінністю, так і декоративністю.

Справжнім дивом природи і неперевершеними красунями є дикорослі яблуні Недзвецького з фіолетово-червоним листям і темно-рожевими або пурпуровими квітами, а також яблуня чудова з дуже великими за розмірами квітами. Ця яблуня цвіте майже тридцять днів, бджоли збирають з неї велику кількість перги і меду. На території Радянського Союзу яблуні Недзвецького, чудова, а також Сіверса, китайська, сливолиста, гіссарська, Палласа, Турк­менська, ягідна, киргизька, рання, сибірська та багато інших видів зростають в гірських яблуневих лісах Середньої Азії і Казахстану.
Яблуневі ліси Киргизії, Казахстану, зокрема на схилах Джунгарського і Заілійського Алатау, на Памірі і Тянь-Шані смугами завширшки до б км тягнуться на сотні кілометрів. Тут спостерігається величезне розмаїття форм і різновидностей. Лише в гірських яблуневих лісах Киргизії виділено їх 471, Нічого подібного і ніде в світі немає. Ці ліси — справжнє диво природи, наша гордість і краса. Двічі на рік вони вражають людей своєю дивовижною красою: перший раз у травні в період цвітіння, коли крони яблунь вкриваються ніжно-рожевими пуп'янками, які через кілька днів перетворюються в білі, біло-рожеві і червоні квіти, другий раз восени, коли серед зеленого листя добре видно достигаючі і стиглі плоди, а листя на деревах набуває різнокольорових барв. Та все ж таки період цвітіння яблунь — найкраща пора року, величне свято природи. Квітів на деревах так багато, що листя не видно. В окремі роки на дорослому дереві яблуні розквітає майже 100 тис. квітів. Ніжний аромат квітнучих дерев лине навколо.

Велична краса квітнучих яблуневих лісів Середньої Азії не залишає байдужими навіть найчерствіших людей. Щоб побачити це диво природи, не обов'язково їхати в Киргизію чи на Тянь-Шань. Його можна побачити у Центральному республіканському ботсаду АН УРСР. Тут на значній площі висаджені десятки видів дикорослих яблунь, завезених сюди з Середньої Азії і Казахстану, а також інших районів земної кулі. Насамперед виділяється своєю надзвичайною декоративністю яблуня Сіверса, яка має здатність розмножуватися не лише насінням і паростками від пеньків, а й кореневими паростками. Плоди її за розмірами не поступаються культурним сортам. Вони мають різноманітне забарвлення: зелене, жовте і червоне, деякі плоди з одного боку підрум'янені або з смугастим забарвленням. Одне дерево яблуні Сіверса дає щорічно до 3 ц дуже смачних плодів.

Привертає увагу надзвичайно морозостійка яблуня си­бірська з плодами розміром не більше горошини, які тримаються на деревах до весни і нагадують ягідку, за це яблуню називають ще й ягідною. Відвідувачі звертають увагу на цю красиву яблуню з розлогою кроною, яка, як і яблуня Сіверса, має здатність давати кореневі паростки. З цієї яблуні можна створювати чудові живоплоти.
Серед дикорослих яблунь, поширених на Україні в рів­нинних районах, перше місце займає кислиця, а в Криму яблуня східна. Кислиця — дерево заввишки від 8—10 до 20 м. Часто вона має навіть кущовидну форму. Крона у неї розлога, гілки темнувато-коричневі, часто з колючками, бруньки невеличкі зеленкувато-коричневі. Плоди різної величини, проте в основному дрібні, зеленкуватого або зеленкувато-жовтого кольору з рум'янцем на сонячному гбоці плоду. М'якуш у них білий, запашний. Достигають плоди пізно восени. Кислиця — морозостійка і світлолюб-яа, боїться посух і любить свіжі порівняно родючі грунти. Зростає на Поліссі і в Лісостепу у другому ярусі широколистяних і змішаних лісів. її можна побачити тут на узліссях або під шатром зріджених деревостанів.

В сприятливих умовах коріння кислиці поширюється в глибину на 9 і за радіусом на 11 м. Живе до 300 років. При достатньому освітленні цвіте і плодоносить рясно і майже щорічно. З одного дерева можна одержати до 50 кг плодів, а кількість їх може перевищувати понад 3 тисячі. На узліссях часто можна побачити гіллясте дерево кислиці з величезною кількістю дрібних зеленкуватих або жовтуватих плодів. їх так багато, що гілки згинаються до самої землі, критої опалими і дуже кислими плодами — звідси і назва — кислиця.

Порода ця має дуже багато різновидностей, які різняться за розмірами і кольором плодів, розмірами і будовою крони, вмістом в плодах поживних речовин, вітамінів і мікроелементів. У плодах кислиці та інших дикорослих яблунь, зокрема, які ростуть на добре освітлених місцях, вміст поживних речовин, мікроелементів І вітамінів значно більший, ніж у культурних сортів. Свіжі плоди і навіть листя містять органічні кислоти (яблучну, бензойну, лимонну, винну), цукор (сахарозу, фруктозу і глюкозу), каротин, амінокислоти, пектин, бактерицидні і дубильні речовини, вітаміни Аі, С, групи Ві, Вг, Вз, В6, Е, Р, Рь ефірну олію, органічні сполуки заліза і фосфору, 28 мікроелементів (у тому числі мідь, Цинк, калій, нікель, молібден, марганець, кобальт).

Люди давно помітили, чим більше в плодах бензойної кислоти, тим довше вони зберігаються. Яблука виділяють велику кількість газоподібних ароматичних речовин, зокрема спирт, алкалоїди, органічні кислоти, ферменти та інші, всього 32 компоненти. Внаслідок їх біохімічного впливу затримується проростання насіння багатьох деревних порід, проте, які саме речовини викликають це гальмування, поки що невідомо.

Встановлено, що систематичне вживання в їжу яблук значно зменшує втому, підвищує працездатність і активізує захисні сили організму. В чому ж справа? Виявляється, у позитивній дії універсальних вітамінів С і Р, на які багаті яблука. Вітамін Р позитивно впливає на кровоносні судини, підтримуючи їх еластичність. Звідси і вислів: «Людині стільки років, скільки років її судинам». До речі, добова потреба людини у вітаміні Р від 50 до 100 мг, тобто два-три яблука.

Пектини, які містяться в яблуках, виводять з організму холестерин та різні шкідливі речовини, зокрема свинець. Вчені опрацювали рецепт виготовлення яблучно-пектинової пасти з вичавок, які залишаються після віджимання соку. Яблука незамінні в дієтичному харчуванні: затримують старіння організму, перешкоджають нагромадженню в ор­ганізмі кислих продуктів обміну речовини. Вони мають антибактеріальні, антисептичні і протизапальні властивості, покращують травлення їжі та перистальтику кишок, сприяють виділенню жовчі. Завдяки наявності в плодах фосфору і добре засвоюваного цукру яблука корисні всім, насамперед працівникам розумової праці. Систематичне вживання їх в їжу є профілактикою на гіпертонію.

Яблучна дієта дуже корисна при шлункових захворю­ваннях, атеросклерозі, ревматизмі, подагрі, ларингітах і бронхітах, хворобах серця, нирок і печінки, жовтусі, авіта­мінозах, недокрів'ї. Яблука — чудовий засіб для втрати зайвої маси. Найбільш корисні яблука взимку і рано навесні, коли в раціоні харчування переважають білки і ма-ло вітамінів. Отже, недаремно люди кажуть — одне яблуко на добу і лікаря не потрібно.

Дивовижно цілющі властивості плодів як диких, так і культурних яблунь зберігаються і після їх переробки. З них готують квас, сидр, вино, сік, сироп, варення, повидло, пюре, джем, сушать і консервують. Великою популярністю у населення користується яблучний оцет — продукт кислотного бродіння. Для приготування оцту яблука миють, подрібнюють до стану «кашки», яку заливають теплою перевареною водою (1 л води на 800 г яблучної маси). На кожен літр додають по 100 г цукру або меду, а для прискорення бродіння 10 г дріжджів та 20 г житнього хліба. Суміш тримають у скляному посуді і витримують при кімнатній температурі 10 діб. Сік проціджують і додають до нього мед або цукор з розрахунку 50—100 г на 1 л, після чого посуд закривають марлею і ставлять у тепле місце. Через 1,5—2 місяці бродіння оцет готовий. Яблучний оцет здавна застосовують у народній медицині для лікування опіків, лишаїв, нормалізації обміну речовин, поліпшення травлення їжі та зниження втомлюваності. Цілющі властивості мають також молоде листя яблуні та кора коріння, які містять глікозид флоріцин, що знижує рівень цукру при легких формах діабету. Фітонциди яблуні позитивно впливають на здоров'я людини.

Цінять кислицю і за високу якість деревини. Вона має гарний червонувато-бурий колір і темне ядро, дуже тверда, важка і досить міцна, добре полірується і ріжеться, використовується у столярній і токарній справі. З кори кислиці добувають фарбу для тканин і таніди. Всі дикорослі яблуні використовують для щеплення на них культурних сортів.

Дикорослі яблуні, як надзвичайно цінні декоративні породи, саджають в парках, скверах і садах, проте не видно їх в лісах, зелених зонах міст та селищ. Вони добре переносять формування крони, обрізування гілок, не бояться загазованості міського середовища, виділяють велику кількість фітонцидів. Всі дикорослі яблуні розмножуються насінням і паростками від пеньків. Для весняного посіву насіння стратифікують 90—ПО днів, але краще висівати його у лісорозсадник восени у вологу землю. Поширенню яблунь в природних умовах сприяють дикі звірі, які поїдають і потім разом з екскрементами розсівають їх насіння.

Для того щоб мати більше плодів кислиці, доцільно саджати їх у відповідних умовах разом з дубом і сосною та іншими головними породами, але щоб вона цвіла і плодоносила, необхідно забезпечити доступ достатньої кількості світла. Доцільно саджати яблуню кількома рядами по периметру заліснюваних яружно-балкових ділянок, вводити в лісові культури кулісами або площадками, величина яких повинна дорівнювати висоті кислиці у віці її стиглості. Все це значно підвищить цінність наших лісів та можливості їх прижиттєвого використання, збільшить запаси цінних плодів, які дає лісова комора.

Вакулюк П.Г. "Оповіді про дерева" К. Урожай. 1991:


Разом із цим читають:
Категорія: Плодові дерева | Додав: Netochka (18.11.2011)
Переглядів: 10713 | Теги: плодові дерева, дерева україни, яблуня | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0