Кизил - Плодові дерева
Середа, 07.12.2016, 00:44
Вітаю Вас Гість | RSS

Дерева України

Оповіді про дерева

Головна » Оповіді про дерева » Дерева » Плодові дерева

Кизил


КизилЛегенда свідчить, що засновник вічного міста Риму Ромул кизиловим списом накреслив його межі, а потім на Палатинському пагорбі встромив списа у землю і суха палиця перетворилася на квітуче дерево. Знаменитий давньогрецький герой Одіссей користувався кизиловими стрілами. З найдавніших часів руків'я мечів виготовляли з цього дерева, яке мало надзвичайно міцну і тверду деревину. Підтвердженням цього є і родова назва кизилу,  що значить твердий, роговий, міцний. Недаремно народ називає його роговиком. З деревини кизилу виготовляють деталі машин і годинників, шестерні, ґудзики, ручки для ударних інструментів, спиці, ткацькі човники, гнуті меблі, флейти, кларнети, використовують у токарній і столярній справі.

Рід кизилу включає 50 видів в основному невеликих дерев заввишки 6—9 м або крупних чагарників. У СРСР зростає 14 видів кизилу і серед них найбільш поширений кизил чоловічий — великий чагарник з розлогою кроною. Рослина ця порівняно теплолюбна і посухостійка, тому кизилова держава займає в основному правобережний Лісостеп, Поділля і Придністров'я. Кизил росте в Молдавії, Криму і на Кавказі. В окремих районах Полісся його можна побачити в парках і садах. В насадженнях природного походження -росте він у сухих і свіжих дібровах, де утворює густий підлісок.

У степовій зоні України ще у минулому столітті на деяких ділянках були створені лісові культури дуба з участю кизилу. Найбільш цінні серед них посадки у селі Рацинська Дача (Вознесенський р-н Миколаївської обл.).

Кизил — порода довговічна, живе до 300 років, вибаглива до грунту, проте йоже рости і на сухих крутосхилах з щебенюватими грунтами. Листя у нього супротивне, цілокрає, невелике за розмірами, еліптичної або яйцеподібної форми. Квіти невеличкі, золотисто-жовтого кольору, сидять групами по кілька штук на укорочених пагонах, з'являються ранньою весною до розпускання листя. Чудовий ранньовесняний медонос. Відзначається високою декоративністю, зокрема весною під час цвітіння і восени, після достигання плодів і пожовтіння листя. Не боїться забруднення пилом, вихлопними газами та відходами виробництва, морозостійкий, майже не пошкоджується шкідниками і хворобами.

Коли настає золота осінь, листя кизилу змінює зелений колір на жовтувато-багряний. Листопад оголяє гілки кизилу 1 тоді добре видно їх сірий колір. Після закінчення вегетаційного періоду рослина ніби засинає, не подає ознак життя. Проте, якщо ви захочете, щоб взимку гілка кизилу ожила і подарувала вам золотисто-жовті квітки, зріжте її і поставте у теплу воду, через 7—10 днів ваша кімната наповниться ніжним ароматом його квітів.
У процесі еволюції кизил добре пристосувався до умов вростання. Ось один з прикладів такого пристосування. Цвіте він ранньою весною тоді, коли погода міняється навіть кілька разів на добу. Для квітів кизилу ці зміни є своєрідними каталізаторами: хмари закрили сонце, повіяв холодний рвучкий вітер, знизилася температура — вони закрилися, виглянуло сонце, потепліло — відкрилися. І так протягом 20—25 днів — стільки триває період цвітіння кизилу, що підвищує цінність його як медоноса.

У тюрських народів існує легенда, згідно з якою аллах колись створив плодові дерева і наділяв ними людей. Чорт, або як називають його мусульмани, шайтан захотів і собі взяти якесь дерево. Як і всі представники чортячого роду він був дуже хитрий і перш ніж взяти собі саджанець, вияснив, яке дерево навесні зацвітає першим. Виявилося, що такою породою є кизил. Шайтан вважав, що дерево, яке першим зацвітає, і плоди дасть тоді, коли ні в кого їх ще немає. Але він помилився. Кизил справді розцвів найпершим. Проте влітку люди вже зібрали вишні, черешні, шовковицю та інші плоди, а на шайтановому дереві вони були ще зеленими. Розсердився чорт і покинув своє дерево. А десь наприкінці вересня люди скуштували плоди з нього і виявилося, що вони дуже смачні. З того часу люди називають їх шайтановою ягодою.

Кизил може плодоносити щорічно і рясно, проте уро­жайність його залежить насамперед від погоди. Дуже часто квіти майже повністю гинуть від пізніх весняних при-морозків. Одним з найбільш ефективних засобів боротьби з цим лихом є окурювання кизилових насаджень димом. Для підвищення урожайності потрібно розчищати кущі, видаляти сухостій і пошкоджені гілки, вносити добрива. При належному догляді з одного куща навіть у лісі під шатром дуба збирають 10—15 кг, на узліссях при достатній кількості світла ЗО—35 кг, а рекордний урожай з добре розвиненого куща 120—200 кг.

Плід у кизила — кістянка завдовжки 1,5—2 см. За фор­мою він нагадує сливу або мініатюрну пляшечку. Тривалий час у кизила, як і у всіх інших деревних порід, плід зеленого кольору, а потім поступово стає темно-червоним, як вишня. За цей колір він і називається кизилом, що в перекладі з тюрських мов означає червоний. Є багато різновидностей з іншим кольором плодів: чорним, темно-жовтим, жовто-гарячим і навіть білим. Достигають вони неодночасно: одні вже у серпні стали м'якими і впали на землю, а інші ще зовсім зелені. Ця особливість кизилу дає можливість збирати його плоди в кілька прийомів.

Достиглі плоди — справжня комора цілющих і поживних речовин. На смак вони кислувато-солодкі, мають приємний аромат і ніжний м'якуш. В зеленій аптеці кизил займає почесне місце. З давніх часів народна медицина використовує його плоди для поліпшення апетиту,'лікування простудних і шлунково-кишкових хвороб. Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у IV столітті до нашої ери, позитивно оцінював в'яжучі властивості листя кизилу і рекомендував застосовувати їх при хворобах шлунка. Дослідженнями вчених встановлено, що в них є чимало цілющих речовин.

Соки і водні витяжки з плодів і листя кизилу мають сильні антимікробні властивості. Вони здатні убивати дизентерійну паличку та інших збудників хвороб. Плоди кизилу— справжнє джерело здоров'я — містять цукру 8— 9 %, яблучної, лимонної і бурштинової кислот — 2—2,5 %, велику кількість дубильних і пектинових речовин та ефірної олії, вітаміну С від 60 до 105 мг % і до того ж в стійкій формі, що дає можливість готувати з них концентрати цього вітаміну.

Люди вживають в їжу плоди кизилу з предавніх часів. Давньоримський поет Овідій у поемі «Золотий вік» описує процес приготування кизилового варення. Плоди їдять сві­жими, сушать, готують з них дуже смачне варення, повидло, кисіль, компот, джем, мармелад, зефір, пастилу, начинку для цукерок та різні напої. Єдиний недолік ніжних плодів кизилу — їх не можна зберігати тривалий час і транспортувати на велику відстань, при необхідності перевезення з дерева зривають напівстиглі плоди.

У садах і лісах Кавказу зростає велика кількість плодових та ягідних деревних порід, проте народи цього регіону вважають, що кизил є одним з найцінніших і найбільш популярних видів. На заготівлю його плодів в період до­стигання виходить буквально все населення. їх використовують для найрізноманітніших потреб, а насамперед для приготування національного блюда — кизилового лавашу. Для цього плоди очищають від камінчиків і перетворюють в одноманітну масу, яку розкочують тонким шаром. Після висушування лаваш готовий до вжитку. У та­кому вигляді він акумулює в собі 50—55 мг% вітаміну С.

У кісточках кизилу міститься до 34 % жирної олії. Кі­сточки просмажені і розмелені можуть бути замінниками кави, а листя — чаю. Кора і листя містять до 15 % танідів, за допомогою яких вичиняють шкіру і надають їй надзвичайно красивого жовтого кольору.

Кизил розмножується насінням, кореневими та від пеньків паростками і зеленими живцями. У природних умовах поширюють його численні види птахів і звірів, які по­їдають плоди, а потім розсівають насіння разом -з екскре­ментами. Плоди кизилу улюблені ласощі лисиці, вовка, диких кабанів та багатьох інших видів звірів. Для введення кизилу в лісові культури та для інших потреб сіянці його вирощують у лісорозсадниках з насіння, заготовленого в стадії воскової стиглості, тобто тоді, коли плоди його набувають рожево-червонуватого кольору. Таке насіння стра-тифікують 8, а повністю дозріле — 29 міс. Вчені прискорюють підготовку насіння до висіву обробкою 2—4%-ним розчином сірчаної кислоти. Нестратифіковані кісточки витримують у такому розчині 2—3 доби, а потім поміщають у субстрат для стратифікації і ставлять у тепле приміщення. Після 5—6-місячної стратифікації навесні висівають його у лісорозсаднику.

При пересадці сіянці і саджанці кизилу, якщо корінь пошкоджений, приживаються і ростуть погано, кілька років майже не дають приросту. Для прискорення росту через 2—3 роки після посадки їх саджають на пень, тобто вирубують надземну частину, що викликає утворення молодого і швидкоростучого пагона. Старі кущі омолоджують частковим обрізуванням гілок або й посадкою на пень. Люди ввели кизил в культури дуже давно. Вже задовго до нашої ери його саджали в країнах античного світу на присадибних ділянках. Проте, незважаючи на його величезну цінність та декоративність, він ще й тепер не часто зустрічається в лісових культурах і захисних лісо­насадженнях, садах і парках республіки.
Недооцінюють цю породу лісівники та озеленювачі міст і сіл. його доцільно саджати насамперед на ділянках з порівняно багатими сухими та свіжими грунтами, але він може рости майже по всій території України. У кизилу величезна коренева система, яка відмінно закріплює землю на ярах і еродованих крутосхилах.

Рослина добре вживається з дубом та іншими деревними породами першого ярусу. Доцільно саджати породи, змішуючи їх окремими рядами, ланками або кулісами з 3—4 рядів, створювати спеціальні плантації кизилу, по периметру обсаджувати ним заліснювані ділянки на ярах і крутосхилах, вводити в крайні ряди полезахисних лісосмуг.

В озеленювальних посадках варто віддавати перевагу найбільш декоративним формам — пірамідальній золотистій, сріблясто-плямистій та деяким іншим. Велику цінність для озеленення мають садові форми кизилу: іспанський, султанський, цареградський, жовтоплідний та інші. В колекції Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР зібрано майже 100 форм кизилу, з них для впровадження в лісові культури та озеленювальні посадки рекомендується 30різновидностей.

Болгари вважають, що кизил приносить людям здоров'я, радість і щастя. Для цього його слід саджати скрізь, де він може рости. На жаль, лісівники майже не вирощують сіянців кизилу і не вводять його в лісові культури. Незважаючи на відмінні декоративні та інші позитивні його якості, здатність добре переносити формування крони, він залишається забутою і занедбаною породою.

Разом із цим читають:
Категорія: Плодові дерева | Додав: Netochka (17.01.2012)
Переглядів: 4580 | Теги: дерево, плодові дерева, Кизил | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0