Гледичія належить до родини бобових. Рід її нараховує дванадцять видів
деревних порід. На Україні найчастіше зустрічається гледичія звичайна,
яку завезли до нас у минулому столітті з Північної Америки. У себе на батьківщині порода досягає 45 м висоти,
на Україні в сприятливих умовах висота столітньої гледичії 20 м. Перші
дерева цього виду посаджені у нас в 1877 р. на території теперішнього
Володимирівського лісництва на Миколаївщині. З того часу саджають її в
різних районах України, насамперед у степовій зоні. Хоча гледичія
звичайна порода порівняно теплолюбна, проте добре росте і в районі
Києва. У віці 60 років вона досягає тут висоти 18—20 м.
Гледичія
звичайна — одна з найбільш посухостійких деревних порід. Вона непогано
росте і в південних посушливих районах України, де на споконвічно
безлісних і часто засолених землях всі інші породи гинуть або ледве
животіють. Гледичія не боїться шкідників і не пошкоджується хворобами.
Росте швидко. Має величезну і сильно розгалужену кореневу систему. До
грунту вибаглива. На землях, бідних на поживні речовини, не росте.
Гледичія — порода грунтополіпшуюча. На її корінні є велика кількість
бульбашок, які нагромаджують азот і збагачують ним грунт.
Біологічні
властивості гледичії дають можливість створювати з неї полезахисні
лісові смуги на сухих грунтах каштанового комплексу і південних
чорноземах. Матінка-природа озброїла гледичію довжелезними і надзвичайно
гострими колючками, їх дуже багато не лише на гілках, а й на стовбурах.
Складається враження, ніби дерево густо обплетене колючим дротом.
Недаремно її називають злим деревом, на якому не гніздяться навіть
птахи. Якщо навколо саду посадити три-чотири ряди з дерев гледичії, то
через таку живу загорожу не зможе проникнути ні людина, ні тварина. Зрідка
зустрічається у нас безколючкова форма гледичії, яка має велике
значення для зеленого будівництва. Ця різновидність відзначається
високою декоративністю і її охоче саджають на вулицях міст і сіл.
Лісівники намагаються збирати насіння з безколючкової форми і вирощувати
з нього посадковий матеріал. Проте внаслідок розщеплення спадкових
ознак і запилення квітів безколючкової форми пилком колючої гледичії
з нього виростає в середньому до 30 % посадкового матеріалу без
колючок.
За своїми біологічними особливостями і деякими зовнішніми
ознаками гледичія схожа на акацію білу. Крона у неї ще більш ажурна, ніж
у акації. Листя перистоскладне довжиною до 30 см. Квіти непоказні,
маленькі, зеленкуватого кольору. Плід — плоский широкий багатонасінний
біб коричневого кольору, завдовжки 20 см , навіть і більше. Плоди висять
на деревах до весни. Плодоносить гледичія з 8—10 років щорічно і рясно.
Розмножується насінням і паростками від пеньків. Здатність давати
паростки зберігається у гледичії до 80—90 років. Стовбури у неї
порівняно стрункі і вкриті тонкою корою сіро-бурого кольору. На
поперечному розрізі стовбура добре видно темнувато-коричневе ядро і
заболонь жовтуватого кольору. Деревина гледичії надзвичайно тверда і
пружна, має красивий малюнок. Використовується для виготовлення меблів,
столярних і токарних виробів та різних речей домашнього вжитку.
Як
лікарську сировину використовують молоді листочки, заготовлені ранньою
весною, і плоди. Основною діючою речовиною є наявність у листі та плодах
алкалоїду тріакантину. Крім того, плоди і листя містять флавоніди,
олмелін, фізетин, сапоніни та інші глікозиди. У лушпинні бобів є
дубильні речовини і вітамін К. Алкалоїд тріакантин знімає спазми м'язів,
активізує дихальний центр і розширює кровоносні судини. Його
застосовують при гіпертонії, виразці шлунку і холециститі.
Вакулюк П.Г. "Оповіді про дерева" К. Урожай. 1991:
