У давньому Вавілоні існувала легенда, яку згадує відомий римський поет
Овідій в «Метаморфозах». Згідно з цією легендою красуня Фісба полюбила
юнака Пірама, призначила йому побачення під шовковицею і прийшла туди
раніше від нього. Раптом десь поряд роздалося грізне ричання левиці.
Страшенно перелякавшись, Фісба втекла, загубивши при цьому накидку. Побачивши
розірвану звіром на шмаття накидку Фісби, Пірам уявив найстрашніше і,
засліплений горем, вихопив меч і пронизав ним своє серце. Земля і
коріння шовковиці зросилися кров'ю Пірама і плоди на дереві стали
багряно-червоними. Через деякий час, коли пройшов переляк і звіра не
стало чути, Фісба повернулася під дерево. Вона побачила бездиханне тіло
коханого і з відчаю та горя закричала: «О, дерево!. Нехай скорботні і
темні на колір навіки вічні будуть твої ягоди», а потім мечем Пірама
собі пронизала серце. Боги почули слова Фісби і з того часу плоди у
шовковиці, достигаючи, набувають чорного кольору. Можливо через цю
історію латинська назва шовковиці походить від слова «морус» — смерть.
Однак слово «морус» означає також плоди, позбавлені смаку. Воно
закріпилося за ягодами і самим деревом в країнах Середземномор'я і
свідчить про давнє і зневажливе ставлення до цієї породи та її плодів. І
це цілком зрозуміло, адже в цьому регіоні вдосталь різних плодових і
ягідних порід, величезні сади цитрусових з більшими ісмачнішими, ніж у
шовковиці, плодами. На Україні народ називає цю породу морвою, або
тутовим деревом. На земній кулі росте 20 видів шовковиці з різним
кольором плодів: чорним, білим, жовтим, жовтувато-рожевим. Як свідчать
наукові дослідження, плоди шовковиці мають надзвичайно велику цінність.
Плоди білої шовковиці містять 11, чорної — 9 % цукру, велику кількість
лимонної, яблучної, фосфорної та інших кислот, пектинів, дубильних
речовин, білків, вітамінів, жирів, мікроелементів, зокрема заліза. У
листі є каротин, каучук, дубильні і фарбувальні (морин) речовини, ефірна
олія, в корі — дуже цінні речовини — тригонелін і бетаіннікотинова
кислота.
Народи Китаю, Індії, В'єтнаму та інших країн з найдавніших
часів використовують всі частини цього дерева. Відваром листя лікують
простудні захворювання, а коріння — гіпертонію. У Китаї кору
використовують для лікування цукрового діабету, водянки та деяких хвороб
нирок. З листя виробляють надзвичайно ефективний біогенний стимулятор
фомідол, а також препарати для лікування екземи, ревматизму,
туберкульозу шкіри. Відвар кори коріння у поєднанні з іншими рослинними
препаратами — чудовий засіб проти кашлю, а щоденне кількаразове вживання
свіжих ягід шовковиці дає відмінні результати при лікуванні деяких
захворювань серця. Кращий ефект дає вживання ягід після їди. Через
деякий час після такого лікування стихає біль у серці і відновлюється
працездатність. Народний досвід свідчить, що хворі цукровим діабетом
видужують, якщо вони їдять плоди шовковиці або п'ють приготовлений з них
сік, посипають їжу, наприклад сир, порошком з сушеного листя цієї
рослини. Лікувальний ефект пояснюється наявністю в листі, плодах та
інших частинах шовковиці вітаміну В2, який сприяє фіксації глюкози в
тканинах організму. Систематичне вживання плодів шовковиці покращує зір,
сприяє зменшенню ожиріння, а також очищенню крові, нормалізує обмін
речовин і кровотворні процеси в організмі. Настойка стиглих плодів —
потогінний засіб при простуді.
Плоди шовковиці мають глистогінні
властивості, корисні при захворюваннях шлунка. Сік ягід — відмінний
засіб проти кашлю, запорів. Соком, розведеним з водою, полощуть горло і
рот при запалювальних процесах. Порошок з кори гілок, змішаний з
рослинною олією, використовують як мазь для лікування застарілих ран.
Плями на шкірі, прищі і веснянки видаляють кремом, виготовленим з
висушених і перетертих в порошок квітів, змішаних з рослинною олією. З
лікувальною метою плоди збирають після їх повного достигання, листя —
влітку, кору з гілок навесні, а з коріння восени.
Вакулюк П.Г. "Оповіді про дерева" К. Урожай. 1991 Живе шовковиця до
300, а інколи й до 500 років. В умовах України вона родить щорічно і
рясно. Плід шовковиці — кістянка, супліддя — несправжня ягода, яка
утворюється з оцвітників маточкових квіток, що розростаються при
достиганні. Цвіте шовковиця у травні 15—20 днів, плоди достигають в
другій половині червня. Квіточки у шовковиці дрібненькі, непоказні,
різностатеві з простою оцвітиною, жовтувато-зеленого кольору, зібрані в
колосковидні пазушні суцвіття. Чоловічі сережки довгі, пониклі, жіночі —
щільні, стоячі. Квіти запилюються вітром. З одного дерева збирають
щорічно від 20 до 50 кг суплідь, або ягід. Неважко підрахувати, скільки
дасть плодів за весь період свого життя одне дерево.
Плоди шовковиці
вживають в їжу сирими, готують з них мармелад, кисіль, оцет, сік,
компот, вино і наливку. Сушені плоди розмелюють і додають в тісто при
виготовленні печива і тутового лаваша. На Кавказі з соку готують патоку—
бекмез, або душаб. Вичавки ягід додають у борошно і випікають смачний
солодкий хліб та печиво, яке може зберігатися тривалий час. Період
достигання плодів шовковиці — свято для птахів і дітей. Для них ягоди
шовковиці улюблені ласощі.
В країнах Середземномор'я високо ціниться
камедь — тутові сльози, які виділяються з пораненого стовбура та
коріння, це кальцієва сіль, очевидно, бурштинової кислоти. Шовковиця
посухостійка і порівняно теплолюбна рослина. На Україні крона її,
особливо тонкі гілки, часто обмерзають, проте через два-три роки сліди
цих пошкоджень майже повністю зникають. Порода світлолюбна найкраще
росте й плодоносить на родючих грунтах, проте не гине вона й тоді, коли
інші породи її затінюють.
Дерева шовковиці заввишки в середньому 15,
на Україні 7—10 м. До роду шовковиці з родини тутових входить 1500
найрізноманітніших видів рослин: баобаб, анчар, інжир, фікус, навіть
хміль і коноплі. Батьківщина шовковиці — Китай. У Гімалаях дерева чорної
шовковиці підіймаються в гори на висоту 3658 м над рівнем моря, але
ростуть і на рівнинах. На планеті налічується 20 видів цієї рослини,
найбільше з них зростає в Китаї. Це одна з тих деревних порід, яку
почали культивувати дуже давно. Є свідчення, що в садах Вавілона її
вирощували для одержання лікарської сировини за 2,5, а в Китаї за 3 тис.
років до нашої ери.
Китайська принцеса звеліла розводити шовковицю, а
з ниток виготовляти шовкову тканину. З часом велику кількість шовку
китайці почали експортувати в інші країни. Великий шовковий шлях йшов у
Європу через Середню Азію, Кавказ, Константинополь. Поступово знання про
шовковицю поширювались. Китайці ретельно берегли таємницю походження і
виготовлення шовку. Кожна спроба вивезти насіння шовковиці, а тим більше
яйця або лялечки чи кокони тутового шовкопряда каралися негайною
смертною карою з застосуванням перед стратою страхітливих тортур.
Листя
шовковиці містить велику кількість білків, яблучної та лимонної
кислоти, каротину, холіну, смол, кетонів, лектонів, спиртів, рутину,
кверцетину, глікозиду, тутину. Всі ці речовини вкрай необхідні для
гусениць шовкопряда. їх наявність і кількість залежить від тих умов, в
яких росте шовковиця. Нитки першого сорту можна одержати лише тоді, коли
гусениці живляться високоякісним молодим листям, що містить всі
необхідні речовини. Стадія гусениці триває 4—5 тижнів і за цей час
маса її збільшується в 10 000 раз. Гусениця чотири рази линяє — змінює
свій наряд, а потім прикріплюється до гілки і 3—4 дні обмотує себе
ниткою, склеюючи її специфічними виділеннями. У теплій воді вони
розчиняються і тоді нитка легко розмотується.
Понад три з половиною
тисячі років китайцям вдавалося зберігати таємницю виготовлення шовку.
Одному купцю з Середньої Азії вдалося підкупити сторожів і в зборках
чалми вивезти насіння шовковиці і яйця шовкопряда. Довгим і складним був
шлях купця і за цей час з яєчок появилися гусениці і, не маючи корму,
загинули. З насіння було вирощено дерева, що стали родоначальниками
культури шовковиці в Середній Азії. У 555 р. двом монахам-місіонерам
вдалося привезти в Константинополь грени шовковиці. Таким чином
європейці дізналися про секрети виготовлення шовку. Нині в різних
країнах світу виготляють велику кількість штучного шовку, проте
натуральні тканини цінуються досить високо, оскільки для здоров'я людини
краще носити одяг з натуральних тканин, ніж з штучних.
В Росії
шовковицю почали розводити в часи царювання Івана Грозного, який звелів
збудувати шовкоткацьку мануфактуру для потреб царського двору. Петро І і
Катерина II сприяли поширенню культури цієї рослини і будівництву
шовкоткацьких мануфактур. У XVIII столітті шовковицю почали саджати і на
Україні. В часи царювання Петра І біля Києва в урочищі Звіринець (тепер
тут розташований Центральний республіканський ботанічний сад Академії
наук УРСР) було закладено плантації шовковиці. Згідно з указом Петра І
рубка цих дерев заборонялася, а порушники каралися смертю. В другій
половині XVIII століття в Росії було вже 44 шовкоткацькі фабрики.
Тепер
шовковицю культивують по всій території України, насамперед в степовій і
лісостеповій зонах. Саджають її на садибах, вводять в лісові культури і
полезахисні лісосмуги. На яружно-балкових землях доцільно три-чотири
ряди шовковиці саджати по периметру заліснюваних ділянок, вводити в
культури кулісами з кількох рядів або в крайні ряди полезахисних лісових
смуг. Закладаються спеціальні плантації. На них щорічно протягом 4—5
тижнів зрізають молоді гілки з листям для вигодівлі гусениць шовкопряда.
Через 4—5 років кожному дереву дають «відпустку» для відпочинку і
відновлення крони.
Шовковиця — цінна декоративна порода, її саджають в
парках, вздовж шляхів, на вулицях міст і сіл. Вона легко переносить
стрижку і формування крони, тому з неї можна створювати чудові
живоплоти. Порода ця, особливо шовковиця біла, не боїться загазованості
міського середовища. Паркобудівники високо цінять плакучі, пірамідальні,
кулясті та інші форми шовковиці, що широко використовуються в зеленому
будівництві. Вітчизняні і закордонні селекціонери вивели майже 400
гібридів, які відзначаються високою урожайністю і якістю плодів, а також
декоративністю. Шовковицю потрібно вирощувати і для одержання
надзвичайно красивої деревини зеленкувато-жовтого кольору. Вона
настільки міцна і тверда, що може в багатьох випадках замінити дуб.
Використовується для виготовлення музичних інструментів, столярних і
токарних виробів. З луба, який знаходиться під пробкою, виготовляють
прядиво, мотузки і канати. Деревина і луб придатні для виготовлення
паперу. Отже, шовковиця приносить людям різноманітну користь і ми
повинні дорожити нею.
