З часів сивої давнини горобина користується любов'ю і повагою. Важко
назвати дерево, яке б користувалося такою ж популярністю, як горобина.
Люди щиро вірили, що вона приносить щастя, складали про неї пісні,
легенди і міфи. Багато віршів присвятили їй поети. Вона надихала і
надихає на творчість композиторів і художників. Скромна красуня —
горобина з її яскравими оранжево-червоними плодами — символ дівочої
краси, нерозділеної любові і нещасливої жіночої долі. її витончена краса
зігріває серця людей. Вона служила і служить джерелом натхнення для
тих, хто вміє цінувати красу природи.
Згідно з прадавнім повір'ям
вважалося корисним перебування в затінку горобини тому, що запах її
відлякує хвороби і злих духів. В часи язичництва гілки горобини з
плодами сприймалися як символ і дарунок Перуна, здатний захистити людину
від напасті. Рибалки — жителі північних районів, йдучи в море на
промисел, брали з собою гілку горобини й вірили, що з нею їм не страшна
ніяка буря. В Росії на весіллі гілками горобини відганяли від молодих
злих духів, листя клали у взуття, а плоди у їхні кишені.
Деякі народи
тримали гілки горобини в хаті для захисту від чаклунів, домовиків,
відьом та іншої нечистої сили. Тонкою гілкою господині легенько били
корову і щиро вірили, що від цього вона даватиме більше молока. В
німецькій міфології цю породу зв'язували з іменем бога грози — Донаром. У
Вестфалії вважали, що вона захищає від драконів та інших чудовиськ. До
цього часу тут зберігся звичай прибивати «захисні» гілки горобини до
дверей будинків.
Горобина має багато унікальних властивостей, зокрема
здатність передбачати погоду. Цвіте ця порода пізно — осінь буде довга.
Дуже рясний урожай плодів — чекай восени дощової погоди, взимку сильних
морозів, а наступне літо буде вологим. Взаємозв'язок між цвітінням і
уро-жаєм горобини та наступним характером погоди вчені поки що пояснити
не можуть. До речі, деякі інші породи також прогнозують погоду. Осика в
довгих сережках — буде урожай на овес. Велика кількість шишок на сосні
прогнозує високий урожай ячменю. Сіяти його потрібно тоді, коли цвіте
калина. Цвіте черемшина— завжди холодно. Зацвіла вільха — найкраща пора
для висіву гречки. Пока осінь не роздягне модрину, снігу не буде, а
випаде—швидко розтане. Якщо урожай шишок сосни і ялини поганий, зима
буде м'якою.
Для овочівників горобина також прикметна: з'явилися на
ній квіти —значить можна сіяти огірки і саджати помідори. Вона тоді
розкидає свої квіти-пара-сольки, коли встановлюється тепла погода.
Світлі росисті і теплі ночі в народі так І називають; горобиновими.
Горобина
— рід листопадних дерев і чагарників з родини розових. До цього часу
вчені сперечаються, скільки ж є видів горобини? Найбільш поширена у нас
горобина звичайна має за одними даними 80, за іншими 84 і навіть 100
сестер, поширених в помірній зоні північної півкулі. У Радянському Союзі
в дикому стані зростає 34, В процесі еволюції горобина звичайна
утворила різні географічні раси і різновидності: сибірську, амурську,
камчатську, анадирську та інші, які мало чим відрізняються одна від
одної. Деякі вчені вважають їх не окремими різновидностями, а видами. В
Криму росте горобина домашня, яка має солодкі і запашні плоди, втричі
більші за розмірами, ніж у звичайної. Назви багатьом видам горобини дані
залежно від їх місця зростання — кавказька, шведська, грецька,
американська, туркестанська, а також за морфологічними ознаками —
бузинолиста, широколиста, круглолиста, приземиста тощо.
До роду
горобини входить два підроди: з непарноперистим, складним і простим
листям. До першого підроду входить більшість видів, зокрема і наша
горобина звичайна, до другого — берека, горобина круглолисте та деякі
інші види. Берека, або глоговина, росте в дібровах Поділля, молдавських
Кодрах та деяких районах Прикарпаття. Рослина ця належить до рідкісних,
надзвичайно цінних аборигенних деревних порід. У неї напрочуд гарна і
міцна деревина, густа і дуже красива крона, рівний і стрункий стовбур,
заввишки 25 м і навіть більше. Берека — один з найцінніших супутників
дуба, а вартість її червонуватої візерунчастої деревини в кілька разів
вища, ніж дуба. Берека
Відомий у минулому лісівник В. Гомілевський в
«Лесном журнале» за 1887 р. писав, що селяни вважають береку
найціннішою деревною породою. За берекову колоду будь-який столяр
заплатить у три-чотири рази більше, ніж за таку ж дубову або ясеневу. З
деревини береки виготовляють дорогоцінні меблі і сувеніри, більярдні
киї, паркет, шахи, музичні інструменти. Нею можна оздоблювати парадні
приміщення. Ціниться вона у токарній і різьбярській справі. Варто лише
старанно відполірувати її і ця родичі ка горобини стає подібною до
червоного дерева. До цього часу на Поділлі існує повір'я, ніби після
купання в відварі з пагонів, листя і плодів береки тіло дівчини набуває
чарівної краси і ніжності. Є у береки. і суттєвий недолік — росте
повільно. На жаль, внаслідок вирубування тепер це дерево зустрічається
дуже рідко, а в лісові культури майже не вводиться. Лісівники погано
знають її біологічні особливості та способи вирощування садивного
матеріалу. Берека постраждала за свою цінність та красу і лісівники
повинні негайно зайнятися її розведенням. Варто також пам'ятати, що на
Україні рубання дерев береки повністю заборонено.
Мало тепер в наших
лісах і горобини звичайної — чудового супутника сосни та деяких інших
деревних порід. Рідко побачиш її нині навіть в приміських лісах, де вона
є справжньою окрасою ландшафтів. Порода відзначається невибагливістю до
умов зростання і морозостійкістю —п витримує морози до —50 °С. її можна
зустріти в Лісостеп пу і на Поліссі, в тайзі і лісотундрі, гірських
лісах Карпат, Криму і на Кавказі, де вона підіймається в гори на
2500—2700 м над рівнем моря.
На Поліссі найчастіше зустрічається
горобина в другому ярусі сосняків у свіжих і вологих суборях та
судібровах, на свіжих і вологих легких суглинистих, супіщаних і піщаних
грунтах. Горобина — порода грунтополіпшуюча. її листя швидко перернивав і
збагачує грунт на поживні речовини. Залежно від грунтово-кліматичних
умов і висоти над рівнем моря, а також впливу інших порід, які ростуть
разом з горобиною, вона може мати вигляд невеличкого чагарника або
дерева заввишки 15—20 м з діаметром стовбура ЗО—40 см. Чим гірші умови,
більше затінення і чим далі на північ або вище над рівнем моря, тим
вона нижча.
Всі види горобини у молодому віці переносять досить
сильне і тривале затінення, а потім стають більш світлолюбними.
Відносно сприятливі умови для горобини на узліссях і галявинах, під
шатром зріджених деревостанів. При достатньому освітленні, зокрема на
узліссях, вона цвіте і плодоносить в кілька разів рясніше, а вміст
поживних речовин в плодах значно вищий, ніж в дерев, що ростуть у
затінку. Ось чому при створенні культур сосни та деяких інших порід
доцільно вводити її як домішку кулісами з кількох рядів і площадками,
саджати групами вздовж доріг і просік, вводити в крайні ряди лісосмуг в
зоні Полісся та Лісостепу. При таких методах введення горобини, особливо
в зелених зонах Міст і робітничих селищ, її біогрупи добре виділяються
на фоні інших деревних порід. Величина площадок — біогруп горобини
визначається висотою дерев у віці стиглості. Такі розміри площадок
забезпечують її збереження і достатнє освітлення.
У сприятливих
умовах горобина живе до 100—150, а інколи й до 200 років. Розмножується
вона насінням, кореневими паростками, дає паростки від пеньків.
Культурні сорти розмножуються щепленням, відсадками, зеленими живцями.
Насіння вимагає стратифікації не менше трьох місяців. У молодому віці
горобина росте досить швидко. Бруньки у неї крупні, вкриті товстим шаром
сірих волосків. В них зимують добре захищені від лютих морозів майбутні
листочки і квіти. Ось чому горобина може рости навіть у лісотундрі. І
хоча у пісні вона мріє про те, як їй перебратися до могутнього царя
лісів — дуба, проте життєвих сил і стійкості у неї набагато більше, ніж у
нього.
В кінці квітня або на початку травня у горобини появляються
зігнуті та сірі від волосків листочки, подібні до волохатих гусениць, а
потім розвиваються в складні непарноперисті листки. На кожному з них
нараховується до 15 пилчастих по краях листочків. Складові частини
перистого листка восени розсипаються на окремі частини. Останнім опадає
спільний стрижневий черешок.
Опушеність молодого листя — біологічне
пристосування рослини для захисту від надмірної втрати вологи і пізніх
весняних заморозків. Через деякий час, коли ця загроза мине, волоски
опадають, листя оголяється і вкривається тонюсінькою плівкою —
кутикулою.
Горобина має пагони подовжені і вкорочені. На перших —
листя чергове, на других сидить пучками. Молоді гілки сірувато-червоні,
вкриті густим пушком. Крона у горобини округла, стовбур прямий, вкритий
сіруватою і гладенькою корою. Цвіте горобина у травні і майже два тижні
не скидає свого білого і надзвичайно запашного вбрання. Перецвіла
горобина — значить скінчилася весна, достигли її плоди — кінчилося літо.
Квіти горобини зібрані у щиткоподібні суцвіття і мають різкий
мигдалевий запах через виділення великої кількості летких речовин,
насамперед триметиламіну, який приваблює бджіл та інших
комах-запилювачів. В холодну і дощову погоду комахи не літають, проте це
не впливає на урожайність горобини, бо вона одна з небагатьох рослин,
які мають здатність до самозапилення.
Горобина — відмінна підщепа.
Велику увагу приділяв їй І. В. Мічурін. Він схрещував її з мушмулою,
грушею, глодом, аронією та іншими породами. Схрестивши грушу з
горобиною, вивів гібрид під назвою Красуня з крупними кисло-солодкими
плодами. Гібриди, виведені І. В. Мі-чуріним та сорти народної селекції,
насамперед горобина жовта, кубова і червона, мають велику цінність для
садівництва північних районів нашої країни. В природі зустрічаються
високоурожайні різновидності горобини, які дають плоди з великим вмістом
поживних речовин і вітамінів. Тут широке поле діяльності для їх відбору
та введення в культуру.
Горобина — непоганий медонос. Вона може дати
з 1 га до 40 кг червонуватого і дуже запашного меду. Плодоносить вона з
8—10 років. З одного дерева можна зібрати іноді 100 кг ягід і навіть
більше. Вони у горобини подібні до мініатюрних яблучок, довжиною і
товщиною не більше 1 см, зібрані у грона по ЗО—50 шт. В кожному яблучку
від 4 до 8 насінин. Насіння містить майже 22 °/<к олії, плоди — 14 %
цукру. Достигають у серпні — вересні. Горобина відзначається високою
декоративністю, перш за все в період цвітіння і після достигання плодів.
Ніби яскраві вогники пломеніють численні грона ягід на фоні зеленого, а
потім жовтого листя. Називають її звичайною, проте в будь-яку пору року
і в будь-якому вбранні.милує вона зір своєю незвичайною красою.
Яскраво-червоні грона надають лісам з участю горобини особливої
привабливості, насамперед восени. Довго красується вона у своєму
яскравому осінньому вбранні.
З часом цю жовтневу красу поступово
зриває навіть ле« генький вітер. З кожним днем рідіють крони, все менше і
менше залишається листя. Роздягає горобину осінь, знімає з неї одяг і
ще більше відкриває нашому погляду рубінові ягоди. І, нарешті, коли все
листя облетіло, помітнішими стали красуні-горобини, зокрема на фоні
яскравої зелені сосни. Дивовижно чарівні декоративні форми горобини —
плакуча з довгими гілками, які звисають майже до самої землі, моравська з
тонкими червоними гілками, куляста, пірамідальна та інші.
Красива
горобина як влітку, так і взимку. Зима скрізь наводить суворий порядок.
Не балує вона природу різноманітністю фарб. Все у неї чисто прибрано,
підметено 1 вкрито білим снігом, виблискує білизною. Всі листяні дерева,
крім берези, мають майже однаковий вигляд — попробуй відгадай, де яка
порода. Проте горобину, завдяки яскраво-червоним ягодам, видно здалеку.
Та ось налетіла зграя птахів і вже нема їх на дереві, лише на снігу,
ніби краплини крові, видніються плоди, які загубили птахи. З часом і їх
не буде — з'їдять пернаті мешканці лісів або вкриє сніг. Після
бенкетування птахів горобина нічим не виділяється серед інших дерев. На
горобиновий бенкет злітаються сірі куропатки, глухарі, тетеруки,
рябчики, синиці, дрозди, снігурі, шишкарі, омелюхи, смеречнюки та інші
птахи. Невипадково плоди цього дерева здавна використовували птахолови
для приманювання. До речі, латинська назва горобиниSorbusв перекладі
означає ловити птахів. Поїдають плоди горобини не лише птахи, а й звірі:
ведмідь, білка, дикий кабан, куниця, соболь та інші представники
лісової фауни. Насіння горобини, пройшовши через шлунки птахів і звірів,
не втрачає схожості, тому вони сприяють її розселенню. Лише одні
снігурі їдять не м'якуш плодів, а насіння.
Під шатром сосни в свіжих
суборях завдяки птахам інколи появляються десятки тисяч молодих дерев
горобини. Деяка частина їх гине, проте тих, що виживають, цілком досить
для утворення другого ярусу. Взимку, коли лютують морози і глибокий
сніг вкриває землю, пернатим мешканцям лісу важко знайти корм. Багато їх
гине від голоду і холоду. Ось чому восени потрібно заготовляти плоди
горобини для «пташиних їдалень». Доцільно влаштовувати їх по три-чотири
на кожному гектарі лісу. Поїдаючи плоди горобини, звірі і птахи
позбавляються від різних паразитів і шкідливих мікроорганізмів. Справа в
тому, що горобина і її плоди виділяють велику кількість фітонцидів,—
летких речовин, які відлякують шкідників і дуже швидко розправляються з
хвороботворними бактеріями. Горобина виділяє фітонцидів більше, ніж
часник, і біологічна активність їх вища, ніж у цієї рослини. Ось чому
горобина практично не пошкоджується шкідниками. Фітонциди горобини
рятують картоплю і помідори від фітофтори. Встановлено, що картопля,
пересипана подрібненим листям горобини, не гниє і добре зберігається.
Не люблять горобини і гризуни — їм також не подобаються її запашні
виділення. Гілка горобини, поставлена у воду, швидко очищає її від
хвороботворних бактерій, а вода довго зберігає свої якості.
З
найдавніших часів жителям Полісся та лісової зони горобина заміняла
фрукти. Давним давно вона переселилася з лісу на садиби, вулиці міст і
сіл, в парки і сквери, даруючи людям не лише плоди, а й красу, тінь і
прохолоду. Люди постійно відбирали кращі, найцінніші і найбільш урожайні
форми та різновидності цієї рослини. В деяких районах нашої країни
широко культивується горобина невежинська. Вперше з'явилася вона в садах
села Неве-жино (тепер Володимирська область, Суздальський район). В
народі побутує така легенда. В селі був пастух Щелкунов. Одного разу,
пасучи корів, він знайшов у лісі одиноку горобину з крупними і дуже
солодкими плодами. Щелкунов викопав її і посадив біля свого будинку. Від
нього вона перекочувала до сусіда та інших односельців. Через деякий
час вже у всіх жителів Невежино росла біля будинків і стала називатися
невежинською. Жителі Невежино, йдучи на заробітки, розносили її по інших губерніях. Про солодку ягоду дізнався московський виноторговець
Петро Смирнов і став робити з неї наливки, настойки та інші алкогольні
напої. Слава про смирновську горілку поширилася далеко за межами Росії.
Смирнов назвав її «ніжинською», щоб конкуренти не знали справжнє місце
зростання невежинської горобини. А в Ніжині горобину в ті часи не
культивували. На Далекому Сході, включаючи Магадан і Курили, росте
горобина бузинолиста. Головна цінність її — великі, м'ясисті, соковиті і
солодкі плоди яскраво-червоного кольору. Висота горобини невелика. В
сприятливих умовах вона досягає розмірів вишні. Цю горобину доцільно
інтро-дукувати в наші сади і парки.
Горобина — дерево, в якому все
корисне. Вона цінна не лише плодами і деревиною, а й листям, милує зір
людини, годує її і лікує. Недаремно народ називає її перлиною лісів,
північним виноградом. Плоди горобини гіркі, кислі, терпкі і швидко
набивають оскому тим, хто не вміє чекати, поспішає. Після двох-трьох
заморозків вони стають їстівними і солодкими на смак. У ягодах горобини
міститься велика кількість цінних речовин, зокрема глікозидів
(сорбинової кислоти), як! надають їм неприємної на смак гіркоти. Мороз
руйнує глікозиди і гіркота зникає. У плодах є значна кількість каротину,
вітамінів Р, С, К, А, флавонідів (речовин Р-ві-тамінної дії), фолієвої,
яблучної,, лимонної, бурштинової, винної та інших органічних кислот
(2,5 %), сорбіт, дубильні, пектинові та інші речовини, цукор (до 5 %) і
мікроелементи (солі калію, кальцію, магнію, натрію). В плодах горобини
вітаміну А вдвічі більше, ніж у моркві, а вітаміну С більше, ніж у
цитрусових. Вітамін С у великій кількості є і в листі. Плоди горобини
використовуються в харчовій промисловості. З них готують напої,
вітамінний чай, сік, компот, повидло, квас, кисіль, мармелад, джем,
желе, вино, настойку і наливку, начинку для цукерок. Борошно з сушених
плодів додають у тісто.
Вчені вважають горобину деревом здоров'я.
Порошок з плодів входить в раціон харчування хворих діабетом і
ожирінням, використовується як полівітамінний, проносний, кровоспинний,
сечо-, жовчо- і потогінний засіб. Ще в Древньому Римі плоди горобини
вважалися чудовим засобом для стабілізації роботи шлунка. У народній
медицині використовують плоди й суцвіття горобини при авітамінозах,
сечокам'яній хворобі, порушенні обміну речовин, простуді,
шлунково-кишкових захворюваннях, а відвар кори при гіпертонії.
Порошок
з плодів підвищує резистентність кровоносних судин, а препарати з них
знижують кількість жиру в печінці і холестерину в крові. Сік горобини
збуджує апетит. Свіжі плоди застосовують при виснаженні організму і
захворювання серця, відвар квітів при зобі, хворобах печінки і жіночих
захворюваннях. Сушені ягоди корисні при дизентерії. Вони входять до
складу вітамінних сумішей. Відваром плодів полощуть рот для лікування
цинги та попередження цієї хвороби. Настойкою плодів на горілці лікують
геморой. Свіжий сік ягід і листя горобини — ефективний протицинготний
засіб.
Плоди береки — чудовий сечогінний засіб. У ветеринарній
практиці міцний відвар з плодів горобини використовують при легеневих
хворобах тварин. Борошоно з плодів горобини додають у корм птиці для
підвищення несучості та якості яєць.
Плоди горобини разом з
плодоніжками зрізають ножицями, сушать при температурі 50—60 °С і
зберігають в сухих приміщеннях в ящиках або паперових мішках. Грона
горобини можна нанизати на мотузку і підвісити на горищі. В таких умовах
вони зберігають свої цілющі властивості до весни.
Горобина дає цінну
деревину червонуватого кольору з красивою текстурою. Вона у неї тверда,
пружна і дуже міцна, добре полірується і використовується для
виготовлення токарних і столярних виробів, ручок для ударних
інструментів, деталей машин, ткацьких човників. В ті часи, коли залізо
для селян було надто дорогим, вони виготовляли з горобини осі для возів і
втулки. Кора горобини містить 7—11 процентів танідів, молоді гілки
дають чорну фарбу.
Така вона наша пісенна горобина, ніжне дитя сонця,
дерево, корисне людям, звірам і птахам, джерело здоров'я і краси. Розум
підказує, хай кучерявиться вона на вулицях міст і сіл, вздовж шляхів, в
лісосмугах, парках, скверах і лісах. Жде горобина нашої уваги. Ми в
боргу перед нею і повинні бути їй вдячні за те, що вона нам дає.
З часів сивої давнини горобина користується любов'ю і повагою. Важко
назвати дерево, яке б користувалося такою ж популярністю, як горобина.
Люди щиро вірили, що вона приносить щастя, складали про неї пісні,
легенди і міфи. Багато віршів присвятили їй поети. Вона надихала і
надихає на творчість композиторів і художників. Скромна красуня —
горобина з її яскравими оранжево-червоними плодами — символ дівочої
краси, нерозділеної любові і нещасливої жіночої долі. її витончена краса
зігріває серця людей. Вона служила і служить джерелом натхнення для
тих, хто вміє цінувати красу природи.
Берека