У листяних і мішаних лісах України, на Кавказі, в
Середній Азії і Сибіру на узліссях і галявинах, на схилах гір і балок
зустрічається глід — невеличке деревце або кущ висотою 2—4 м. Належить
він до родини розових і по кількості видів займає серед чагарників одне з
перших місць. На земній кулі налічується майже 1250 видів глоду. На Україні найчастіше зустрічається глід
український, одноматочкбвий, п'ятиматочковий, великонасінний,
криваво-червоний, звичайний або колючий, східний, однокісточ-ковий,
Арнольда, Стевена.
Інтродуковано в сади, парки і лісопарки України 58
переважно декоративних видів глоду. Найчастіше вирощують у садах глід
м'якуватий, який цінують за красу і смачні кислувато-солодкі плоди. Всі
види глоду відзначаються не лише високою декоративністю, а й
газостійкістю, широко використовуються у зеленому будівництві,
насамперед для створення живоплотів, декоратифих груп і алей. Гарний
вигляд у парках мають поодинокі кущі глоду, що ростуть у центрі
галявини. Добре переносить стрижку і формування крони. Його
використовують як підщепу для вирощування гарних декоративних форм, а
також для щеплення груші, сливи, айви і мушмули.
Особливу цінність
має глід Пояркової — товсте деревце заввишки 5—6 м з діаметром до 26 см.
Живе воно 100—ПО, а інші види 300—400 років. Глід Пояркової красується
сильно покрученим і густо опушеним гіллям. Всі види глоду невибагливі до
умов, зокрема родючості і вологи грунту, відзначаються посухо- і
морозостійкістю. Проте найбільш невибагливий серед них глід Пояркової.
Цей вид, зокрема восени, приваблює людину незвичайною красою, коли на
ньому достигають крупні — 2,5 см в діаметрі яскраво-жовті і дуже смачні
плоди. Глід Пояркової найбільш крупноплідний представник цього роду.
На
жаль, це реліктова рослина. її можна побачити лише в Криму, насамперед
на території Карадагського заповідника. До речі, тут зростає 14 видів
рослин, які ніде більше не зустрічаються. Глід Пояркової дає в рік
20—ЗО, тоді як інші види всього лише 2—15 кг плодів. За вмістом цукру,
кислот, вітамінів, зокрема С, вони не поступаються Перед яблуками,
абрикосами і грушами. Однак на площі З тис. га, яку займає Карадагський
заповідник, залишилося всього лише 111 дерев глоду Пояркової. Якщо не
вжити термінових заходів до збереження і розмножений цього виду, може
статися непоправне лихо — він зовсім зникне.
Іншим видам глоду, що
вростають на Україні, зникнення не загрожує. Ліс, якщо йому не заважають
люди, наступає на степ і при цьому він посилає вперед різні види
чагарників, зокрема і глід. Під шатром чагарників з часом бур'яни і
степові трави гинуть і тоді серед чагарникових заростей поступово
оселяються деревкі породи. В останні століття людина перервала природні
процеси, порушила взаємодію лісу та степу і все робила для того, щоб
степ наступав на ліс.
Глід найкраще росте на добре освітлених місцях,
наприклад, на узліссях. Завдяки довгим і дуже гострим та міцним
колючкам він не боїться пошкоджень худобою. Колючки нагадують стальні
голки, які ніби заховалися в густому листі. Пізно восени після повного
опадання листя, вони оголяються, тоді добре видно, як стирчать колючки
на гілках в усі боки.
Багато лісопосадок, насамперед на ярах і
крутосхилах, пошкоджує худоба. Для їх захисту від пошкоджень доцільно по
периметру кожної заліснюваної ділянки посадити живоплоти з
трьох-чотирьох рядів глоду. Коли він підросте і зімкнеться кронами,
крізь цю загорожу на молоді лісопосадки не проникне жодна тварина. З
кожним роком такі живоплоти ставатимуть все густішими і в них поселяться
птахи. Пернаті друзі лісу знайдуть в заростях глоду і стіл і дім. Як
відомо, де багато птахів, там мало шкідників, і ліс здоровий. Крім того,
живоплоти дадуть значну кількість цінної лікарської і харчової
продукції.
Кора у глоду гладенька, сіра, на молодих пагонах блискуча,
буровато-сіра або червонувато-коричнева, крона крислата, густа,
куляста. Листки на коротеньких черешках, яйцеподібні, п'ятилопатеві,
надрізано-пилчасті, зверху темно-зелені, зісподу — світло-зелені, по
жилках густоопушені. Листорозміщення чергове. Листя за формою пластинки
неоднакове: в нижній частині крони воно без лопатей, у верхній з
кількома лопатями.
Цвіте глід у травні — червні. Його квіточки білі
або рожеві з п'ятичленною оцвітиною, мають надто неприємний "запах, що
нагадує аромат мигдалю. Вони зібрані у щитковидні суцвіття, які
розташовані в основному на кінцях гілочок. Кожна квіточка за своєю
будовою і зовнішнім виглядом нагадує мініатюрну троянду. В період
цвітіння кущі глоду стоять ніби облиті білою піною. Запилюються квіти
комахами. Глід чудовий медонос. В період цвітіння на його квіточках
можна побачити величезну кількість бджіл, джмелів та ентомофагів —
комах-паразитів, які знищують шкідників лісу і саду.
Глід
розмножується насінням, порослю від пеньків, деякі види кореневими
паростками. Насіння його потребує тривалої стратифікації — 220—240 днів.
Для одержання весною дружних сходів плоди заготовляють у вересні в
стадії воскової або фізіологічної стиглості і відразу ж очищають насіння
від м'якоті та висівають у вологий грунт. Якщо грунт сухий, його
стратифікують у вологому піску і висівають восени за один-два тижні до
того як замерзне грунт.
Глід найкраще плодоносить при достатньому
освітленні. В таких умовах виявляється в його плодах набагато більше
вітамінів та інших корисних речовин, ніж на кущах, які ростуть в
затінку. Застосування органічних до'-брив (15—20 кг перегною на кущ)
значно підвищує його врожайність. Бажано вносити ці добрива через кожні
три-чотири роки. Плодоносить глід щорічно і рясно. Неврожайні роки
бувають рідко. Найрясніше родять кущі, що ростуть поблизу пасіки і там,
де багато інших комах-запи-лювачів. Плоди глоду червоні, схожі на
мініатюрні яблучка, з борошнистим м'якушем і однією або кількома
кісточками, достигають у вересні — жовтні, кислувато-солодкі на смак.
Перед вживанням їх сушать або використовують сирими, готують з них
компот, кисіль, варення. Населення Кавказу сушені плоди глоду перетирає
на солодке борошно, а потім печуть з неї коржики, виготовляють пюре для
начинок. Піджарені і перемелені плоди глоду замінюють каву, однак
вживані у великій кількості порушують діяльність серця. Далеко не у всіх
видів глоду плоди їстівні. Є види з сухими, дуже твердими
і.кам'янистими плодами, навіть голодна людина їх їсти не буде.
Плоди
містять флавоніди, сапоніни і органічні кислоти: кратегову, олеанову,
урсолову та інші, а також вітаміни С2, В6 і Аь ефірні масла, дубильні
речовини, крохмаль, каротин, гіперозид, кверцетин, білки і цукор
(10—15%). Найбільшу цінність має кратегова кислота, яка позитивно
впливає на серцеву діяльність і посилює кровообіг. Високу оцінку
лікувальним властивостям глоду давав видатний лікар середньовіччя
Авіценна. На Україні глід з лікувальною метою використовується з
прадавніх часів. Найціннішим за наявністю цілющих властивостей є три
види глоду— колючий, криваво-червоний і п'ятиматочковий. Глід колючий
росте в лісах Західної Європи, проте культивується у нас в середній і
південній смузі як цінна декоративна рослина.
У науковій і народній
медицині широко застосовують листя, плоди і квіти глоду як засіб, що
гамує біль серця, внижує кров'яний тиск і заспокоює нервову систему.
Рідкий екстракт з плодів рекомендують при розладі діяльності серця. Цей
екстракт входить до складу комплексного препарату кардіовален. Його
застосовують для лікування неврозів, пороку серця, гіпертонії, безсоння,
запаморочення. Препарати з плодів і навіть самі плоди посилюють
скорочення серцевих м'язів, не викликаючи при цьому перевтоми,
вирівнюють ритм серця і тому використовуються при аритмії,
атеросклерозі, стенокардії, тахікардії, для посилення кровообігу в
судинах головного мозку. З молодого листя і плодів готують відвари і
чай.
З лікувальною метою використовують свіжі і висушені квіти глоду.
Встановлено, що настойка з свіжих квітів дів більш ефективно, ніж з
сухих. З квіточок і плодів готують настій на воді та настойку на спирту,
відвари і чай, які застосовують при різних хворобах серця, на
початковій стадії атеросклерозу і нервових збудженнях. Народна медицина
використовує настойку і відвар з плодів глоду також для лікування
простуди та деяких хвороб перехідного віку. Заготовляють квіти на
початку їх масового цвітіння, зрізаючи весь щиток одночасно. Сушать на
горищах, в затінку, розсипавши тонким шаром, або в сушилках при
температурі 35—40 °С, але не більше 60 °С. Готову сировину зберігають у
закритому посуді в сухих і добре провітрюваних приміщеннях. Від
неправильного сушіння квіти чорніють і втрачають цілющі властивості.
Плоди збирають в період їх повної стиглості і сушать також в теплому та
добре провітрюваному приміщенні або в печах й духовках при температурі
40—50 °С.
Деревина глоду гарна, міцна і дуже тверда, червонуватого
або жовтуватого кольору. Росте глід надзвичайно повільно. Річні кільця
дуже вузенькі, їх ледве можна помітити неозброєним оком. З деревини
виготовляють держаки і ручки для ударних інструментів, різні токарні та
інші вироби. З кори й листя добувають цінні і дуже гарні фарби, а також
дубильні речовини. Отже, за свої позитивні якості глід заслуговує на
постійну прописку в лісах, парках, садах, яружно-балкових і прирічкових
насадженнях.
